1Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати, 2глаголючи: Один суддя був у якомусь городі, й Бога ж бояв ся, і чоловіка не соромив ся. 3Вдовиця ж була одна у городі тім, і прийшла до него, кажучи: Пометись за мене над противником моїм. 4І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь, 5то, що докучав менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї. 6Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже! 7Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них? 8Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?

9Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю: 10Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник. 11фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник. 12Я пощу два рази на тиждень, і даю десятину з усього, що придбаю. 13А митник, оддалеки ставши, не хотів і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному. 14Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.

15Приносили ж йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм. 16Ісус же, покликавши їх, рече: Пустіть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже. 17Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.

18І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життв вічне насліджу. 19Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один. Бог. 20Заповіді знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай. Не кради. Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою. 21Він же каже: Се все хоронив я з малку мого. 22Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь ійди слїдом за мною. 23Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий. 24Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже! 25Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти. 26Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись? 27Він же рече: Неможливе у людей - можливе у Бога.

28Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою. 29Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нікого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого, 30та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життв вічне.

31Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через, пророків, Синові чоловічому. 32Буде бо виданий поганам, і насьміхатимуть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него, 33і бивши убють Його; а третього дня воскресне. 34А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.

35Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидів при дорозї просячи; 36чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було. 37Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо. 38І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене. 39А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене. 40Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його, 41глаголючи: Що хочеш, щоб вробив тобі? Він же каже: Господи, щоб я прозрів. 42А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе. 43І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.