1І, озвавшись Ісус, знов промовив до них приповістями, глаголючи: 2Уподобилось царство небесне чоловіку цареві, що нарядив весїллє синові своєму; 3і післав слуги свої кликати запрошених на весїллє; і не схотїли прийти. 4Знов післав инші слуги, говорячи: Скажіть запрошеним: Ось я обід мій наготовив; воли мої й годоване побито, і все налагоджене; ідіть на весїллє. 5Вони ж, занехавши, пійшли собі, один на хутір, другий до свого торгу; 6а останнї, взявши слуг його, знущались із них, та й повбивали. 7Цар же, почувши, прогнівив ся, й піславши військо своє, вигубив тих розбишак, і запалив город їх. 8Рече тодї до слуг своїх: Весїллє налагоджене, запрошені ж не були достойні. 9Ійдїть же на росхідні шляхи, й кого знайдете, запрошуйте на весїллє. 10І вийшовши слуги ті на шляхи, зібрали всїх, кого знайшли, й лихих і добрих; і було весїллє повне гостей.

11Цар же, ввійшовши подивитись на гостї, побачив там чоловіка, не одягненого у весїлню одежу; 12і рече до него: Друже, як се увійшов єси сюди, не мавши весїлньої одежі? Він же мовчав, 13Рече тодї цар до слуг: Звязавши йому ноги й руки, візьміть його й викиньте в темряву надвірню; там буде плач і скреготаннє зубів. 14Багато бо званих, мало ж вибраних.

15Тодї пійшли Фарисеї, і радили раду, як би піймати Його на слові. 16І висилають до Него учеників своїх з Іродиянами, говорячи: Учителю, знаємо, що ти правдивий вси, й на путь Божий правдою наставляєш, і нї про кого не дбаєш; бо не дивиш ся на лице людей. 17Скажи ж тепер нам: Як тобі здаєть ся? годить ся давати данину кесареві, чи нї? 18Постеріг же Ісус лукавство їх, і рече: Що ви мене спокутуєте, лицеміри? 19Покажіть менї гріш податковий. Вони ж принесли йому денария. 20І рече до них: Чиє обличче се й надпись? 21Кажуть йому: Кесареве. Тодї рече до них: Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові. 22І, вислухавши, здивувались, і, лишивши Його, пійшли.

23Того ж дня приступили до Него Садукеї, що кажуть: нема воскресення, і питали Його, 24говорячи: Учителю, Мойсей сказав: Коли хто вмре, не мавши дїтей, то нехай брат його оженить ся з жінкою його, й воскресить насїнне братові своєму. 25Було ж у нас сім братів; і первий, оженившись, умер, і, не мавши васїння, покинув жінку свою братові своєму; 26так само й другий брат, і третїй аж до семого. 27Опісля ж усїх умерла й жінка. 28Оце ж у воскресенню кому з сїмох буде вона жінкою? всї бо мали її.

29Озвав ся ж Ісус і рече до них: Помиляєтесь ви, не знаючи писання анї сили Божої. 30Бо в воскресенню не женять ся нї віддають ся, а будуть як ангели Божі на небі. 31Про воскресеннє ж мертвих хиба не читали, що сказано вам од Бога, глаголючого: 32Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів? Не єсть Бог Богом мертвих, а живих. 33І, слухаючи народ, дивував ся наукою Його.

34Фарисеї ж, почувши, що Вів примусив Садукеїв мовчати, зібрались ради того. 35І спитав один з них, учитель закону, спокушуючи Його й кажучи: 36Учителю, котора заповідь велика в законі? 37Ісус же рече йому: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всею душею твоєю, і всею думкою твоєю. 38Се перва й велика заповідь. 39Друга ж подібна їй: Люби ближнього твого, як себе самого. 40На сих двох заповідях увесь закон і пророки стоять.

41Як же зібрались Фарисеї, питав їх Ісус, 42глаголючи: Що ви думаєте про Христа? чий Він син? Кажуть Йому: Давидів. 43Рече Він до них: Як же се Давид зве Його в дусї Господом, говорячи:

44Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг твоїх?

45Коли ж Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? 46І нїхто не з'умів йому відказати нї слова, й нїхто з того часу не важив ся питати Його ніколи.