1Якже присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юдию, Августової роти. 2І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами. 3А другого дня пристали в Сидонї. Й обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування. 4А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні. 5І, перепливши море, що проти Киликиї та ПамФилиї, прибули в Мири Ликийські. 6А там знайшовши сотник корабель Александрииський, що плив в Італию, посадив нас на него. 7Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під, Крит проти Салмона, 8і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.

9Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже піст минув, то радив Павел, 10кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє. 11Сотник же керманичеві і властителеві корабля довіряв більш, ніж тому, що сказав Павел. 12Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна. б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристані Крицькій, що лежить між вітром полуденнім і західнїм.

13Як же повіяв полуденнїй вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.

14Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон. 15Як же підхопило корабля і неможна було противитись вітрові, то віддались ми (15a) і носило нас. 16На остров же якийсь набігши, званий Кдавда, на силу здолїли удержати човна, 17котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило. 18А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар. 19А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали. 20Як же нї сонце, ні зорі не являлись многі дні, і надягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

21Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди. 22А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля. 23Явив ся бо мені сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу, 24глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що плинуть з тобою. 25Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано мені. 26Мусимо бо до острова якогось пристати.

27Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля; 28і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять. 29І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня. 30Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу, 31сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся. 32Тоді воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.

33Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогодні чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нічого не ївши. 34Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови. 35Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усіма, і переломивши почав їсти. 36Тоді повеселішали всі, і вони прийняли їжу. 37Було ж нас у кораблї всіх двісті сїмдесять і шість душ. 38А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.

39Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем. 40І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега. 41Попавши ж на місце двоеморське, загрузилй корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь. 42Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втік. 43Сотник же, хотівши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю, 44а остальнї, - хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всі спаслись на землю.