1Спасши ся ж довідались, що остров зветь ся Мелит. 2Чужоземці ж показали нам не мале милосерде: розложнвши бо багатте, прийняли всіх нас задля дощу, що йшов, і задля холоду. 3Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него. 4Побачивши чужоземці, що зьвірюка висіла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити. 5Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав ніякого лиха. 6Вони ж дожидали, що він мав опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що ніякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог.

7Навкруги ж сього місця були землі першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три дні поприятельски гостив. 8І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його. 9Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись. 10Вони і великою честю пошанували нас, а як ми відпливали, надавали, чого нам треба (було).

11По трох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрийським, надписаним Диоскур, що зимував на острові, 12і припливши в Сиракузу, пробули (там) три дні. 13А звідтіля відпливши, прибули в Регию, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеоли, 14де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сім день; і так прийшли в Рим. 15Звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трох Гостинниць. Побачивши їх Павел і подякувавши Богу, набрав ся сьмілости.

16Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязнику воїводї; Павлу ж дозволено жити окреме з воїном, що стеріг його.

17Стало ся ж по трох днях, скликав Павел первих із Жидів, і, як посходились вони, рече до них: Мужі брати, нічого не зробивши противного народові або звичаям отцївським, передай я, яко вязник, у рука Римлянам. 18Розпитавши вони мене, хотїли випустити, бо ніякої вини смерти не було в мені. 19Як же противились Жиди, був я змушений покликатись до кесаря, не яко би мав чим обвинувати нарід мій. 20Тим же скликав я вас, щоб побачити вас та поговорити, бо за надію Ізраїлеву залізом сим оковано мене. 21Вони ж промовили до него: Ми анї письма про тебе не одержували з Юдеї, анї прийшовши хто з братів, звістив або сказав про тебе що лихе. 22Та бажаємо від тебе чути, що ти думаєш; бо про сю єресь відоме нам, що всюди противлять ся їй.

23Призначивши ж йому день, поприходили до него в оселю многі, і викладував він їм, сьвідкуючи про царство Боже, і впевняючи їх про Ісуса й з закону Мойсеевого й з пророків, од ранку до вечера. 24І деякі увірували в слова його, а инші не увірували. 25І, будучи в незгоді між собою, розійшлись, як промовив Павел одно слово: що добре промовив сьвятий Дух через Ісаїю пророка до батьків ваших,

26глаголючи: Йди до людей сих та скажи: Слухом будете слухати, та й не зрозумієте, і дивлячись будете дивитись, та й не побачите:

27бо серце сього народу затверділо, й ушима тяжко чують, і очі свої позаплющували, щоб не виділи очима, і ушима не чули, і серцем не розуміли, і не навернулись, щоб я сцїлив їх.

28Відоме ж нехай вам буде, що послане поганам спасенне Боже вони чути муть. 29І, як промовив сї слова, пійшли Жиди, маючи велике змаганнє між собою.

30Пробував же Павел цїлих два роки в найнятій хаті своїй, і приймав усїх, хто приходив до него, 31проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усією сьміливостю, без заборони.