1Тодї Ісус, шостого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих. 2Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала. Лазар же був один із тих, що сидїли за столом. 3Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та. й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира. 4Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити. 5Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим? 6Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодій був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив. 7Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се. 8Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.

9Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих. 10Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити; 11бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.

12Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим, 13побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв! 14Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано: 15Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї. 16Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому. 17Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лязаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих. 18Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку. 19Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!

20Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято. 21Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи : Добродїю, хочемо Ісуса видїти. 22Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові. 23Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий. 24Істино, істино глатолю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить. 25Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічне життє збереже її. 26Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.

27Тепер же душа моя стрівожилась, і що мені казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю. 28Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тоді голос із неба: І прославив, і знов прославлю. 29Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив. 30Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас. 31Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть. 32І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе. 33Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти. 34Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробу ває по вік: як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий ? 35Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде. 36Доки сьвігло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них. 37Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него, 38щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось? 39Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя: 40Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх. 41Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него. 42Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи. 43Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.

44Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене. не в мене вірує, а в Пославшого мене. 45І хто видить мене, видить Пославшого мене. 46Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в меие, в темряві не пробував. 47І коли хто слухав слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт. 48Хто цураеть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня. 49Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати. 50І я знаю, що Його заповідь життє вічне. Що ж промовляю я. яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.