1Коли ж оце (є) утїшеннв в Христї, або яка одрада любови, коли (є) яка спільність духа, коли (є) яка милость і милосерде, 2то сповніть мою радість, щоб однаково думали, одну любов маючи, один дух і один розум. 3Нїчого (не роблячи) перекором або з марної слави; а смирним розумом один одного вважаючи більшим себе. 4Не про своє кожен, а також про другого (справи) кожен дбайте. 5Так бо нехай думаєть ся у вас, як і в Христї Ісусї, 6котрий, бувши в образї Божому, не вважав хижацтвом бути рівним Богу; 7тільки ж умалив себе, прийнявши вид слуги, бувши в подобиї чоловічому, 8і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної. 9Тимже і Бог Його високо вознїс, і дав Йому імя, більше всякого імени, 10щоб в імя Ісусове приклонилось усяке колїно, що на небі, і на землї, і під землею, 11і щоб усякий язик визнавав, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця.

12Тимже, любі мої, яко ж завсїди слухали ви мене, не тільки як се за мого побиту між вами, а й тепер ще більш за моїм непобитом, із страхом і трепетом про своє спасенне дбайте. 13Бог бо се робить у вас, щоб і хотїти (вам) і робити по (Його) вподобі.

14Усе робіть без нарекання і розбирання, 15щоб ви були безвинними і чистими, дїтьми Божими непорочними серед лукавого і розворотного роду, що між ними ви сиявте як сьвітила в сьвітї, 16держачи (перед ними) слово життя, на похвалу менї в день Христів, що не дурно ходив я, ані дурно працював. 17Та хоч і приносять мене в жертву і служенне віри вашої, я (тим) радуюсь і веселюсь із усїма вами. 18Тим же самим і ви радуйтесь і веселїть ся зо мною.

19Уповаю ж в Господї Ісусї незабаром послати до вас Тимотея, щоб і менї радїти душею, довідавшись про вас. 20Нікого бо не маю рівного (йому) душею, щоб (так) щиро дбав про вас. 21Усї бо свого шукають, а не Ісус-Христового. 22Ви ж досьвід його знаєте; тим, що як батькові дитина, так він служив зо мною в благовістї. 23Сього ж оце надїюсь послати зараз, скоро тільки довідаюсь, як воно буде зо мною. 24Маю ж надїю в Господї, що й сам скоро прийду. 25Вважав же я потрібним послати до вас Єпафродита, брата й товариша мого в працї і боротьбі, а вашого посла й слугу в потребі моїй. 26Яко ж бо жадав (бачити) всїх вас і тужив тим, що ви чули, що він нездужав. 27Бо й нездужав мало що не до смерти, та Бог помилував його; не його ж тільки, та й мене, щоб не було менї смутку на смуток. 28Оце я? скоріш; послав я його, щоб ви, побачивши його знов, зрадїли, та й я меньше мав смутку. 29Прийміть же оце його в Господї з усякими радощами, і таких держіть у повазї, 30тим що він за дїло Христове був близько смерти, не дбаючи про своє життє, аби сповнити недостаток служення вашого менї.