1Чи нам же починати внов самих себе поручати? або треба нам, як яншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?). 2Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде. 3(А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служенне наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тілесних скрижалях серця.

4Надїю ж таку маємо через Христа до Бога, 5бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога, 6котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.

7Коли ж служенне смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його Минущої, 8як же не більше служенне духа буде в славі? 9Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою? 10Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави. 11Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.

12Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю, 13а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого. 14Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає. 15Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить. 16Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало. 17Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля. 18Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуемось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.